ЗБРОЙНІ СИЛИ УКРАЇНИ

Історія:

100-мм протитанкова гармата. Гар-мата розроблена КБ Юргинский ма-шинобудівного заводу №75 (г.Юрга) під керівництвом В. Я. Афанасьева і Л.В.Корнеева. Перший серійний ва-ріант - Т-12 - прийнятий на озбро-єння в середині 1950-х років, серій-но виробляється з 1955 р і в 1955 р ідентифікований західними спосте-рігачами як М1955. Гармата Т-12 прийнята на озброєння Радянської Армії в 1961 р. Стала першою вітчи-зняною гладкоствольною гарма-тою. Необхідність у такому знарядді назріла з появою у заочного супро-тивника танків з дуже потужним протиснарядним бронюванням. У середині 50-х років минулого сто-ліття виникла необхідність різкого підвищення могутності протитанко-вих засобів, зважаючи прийняття на озброєння важких танків М103 і «Конкеррор». Розвідка так само по-відомляла про розробку нових се-редніх (основних) танків ймовір-ного противника, захищеність яких дозволить їм протистояти існую-чим 100мм танкової гармати Д-10 Т і буксированим БС-3.Наіболее прос-тий і швидкий шлях підвищення бо-йових характеристик знаряддя збі-льшенням калібру вів у глухий кут, так як за оцінками необхідно було збільшити калібр до 122 ~ 130 мм, що робило знаряддя громіздким і дуже важким. Для подолання вини-клого протиріччя конструкторами КБ заводу №75 був вибрано ре-волюційне рішення - знову повер-нутися до гладкоствольної арти-лерії, останній представник якої був прийнятий на озброєння царської армії в 1860 році! Що ж змусило конструкторів відступити від пере-вірених часом і війною рішень, усунувши нарізи? Діло в тому, що для додаваня бронебійних снарядів з високою початковою швидкості потрібно створити в стволі дуже великий тиск. Гарячі порохові гази під дуже високим тиском швидко зношують ствол, причому найбільш інтенсивно цей процес йде в тих місцях, де присутні концентратори напруги - різні різкі перепади тов-щини, кути і перегини поверхні. Як неважко здогадатися, саме нарізи і були найслабшою частиною, яка не витримує впливу продуктів згорян-ня метального заряду. З самого першого пострілу знаряддя, його стовбур починає зношуватися - нарізи стираються і «змилюється» (руйнуються гострі кромки, викри-шуються поля), причому найбільш інтенсивно цей процес йде біля казенника (де температура і тиск порохових газів максимальні) та біля дульного зрізу (де снаряд розвиває свою максимальну швидкість). Підвищення тиску вище певного порогу призводить до настільки швидкого руйнування нарізів, що знаряддя доведеться списати вже через кілька десятків пострілів. Звичайно, можна удоско-налювати технологію виготовлен-ня ствола, покращувати матеріали, з яких він виготовлений, тим самим відсунувши критичний поріг, але це дозволить тільки злегка відсунути критичний бар'єр.

Зовсім інша ситуація в гладкому стовбурі, де відсутні будь-які конце-нтратори напруги. Гладка внутріш-ня поверхня не схильна «змилю-ваню» і зношується більш рівномір-но. Деякий знос все ж таки присут-ній, оскільки частина матеріалу ст-вола буде нестися при терті рухо-мого снаряда і від впливу гарячих газів, але це не йде ні в яке по-рівняння з тою руйнівною дією, що ці фактори роблять з нарізним ст-волом.

Вирішивши проблему підвищення початкової швидкості шляхом під-вищення тиску в стовбурі, констру-ктори повинні були знайти заміну нарізам, головне завдання яких - надання снаряду швидкого обертан-ня, за рахунок якого він стабілізує-ться у польоті. І знову рішення при-йшло з сивої давнини! Снаряди гла-дкоствольного знаряддя стабілізу-валися оперенням, як стріли лука. Для підкалиберного снаряда опере-ння виконали каліберною, тобто розмах лопатей збігався з діаме-тром каналу ствола. Кумулятивний і осколково-фугасний снаряди для стабілізації оснащувалися розкри-вним після покидання стовбура оперенням.

Перші опрацювання системи пока-зали, що для боротьби з новими та перспективними танками потрібно знаряддя не менше 100-мм калібру. Однак з ГРУ надійшла інформація про проектований в Англії новому 105-мм знаряддя з небаченими ра-ніше показниками. Що б «не допус-тити відставання» було вирішено проектувати 105-мм гладкостволь-ну зброю. Але найбільш далекогля-дним рішенням, прийнятим конст-рукторами під керівництвом В. Я. Афанасьева, можна вважати те, що він передбачив і установку гармати на танку. При проектуванні внутрі-шньої балістики знаряддя була при-йнята відносно коротка гільза, що хоча дещо погіршило внутрішньо-балістині характеристики, але доз-волило скоротити загальну довжи-ну пострілу до 1000 мм.

Для прискорення прийняття на озброєння лафет взяли від 85-мм гармати Д-48, замінивши люльку і противідкатні пристосування.Однак полігонні випробування показали, що для віддачі такого потужного знаряддя лафет слабенький. Потрі-бно було його доопрацювати, в най-коротші терміни. Повторні заво-дські випробування нова система витримала і була представлена ​​на держ. випробування, по завершенні яких постановою Ради Міністрів № 749-311 була прийнята на озброєн-ня під назвою «105-мм буксирувана протитанкова гармата Т-12» з при-своєнням індексу ГРАУ 2А19.