ЗБРОЙНІ СИЛИ УКРАЇНИ

Історія:

Роботи зі створення велися під кері-вництвом головного конструктора І.С. Мухіна. Спочатку Мухін просто-напросто пристосував на БТР башту від БМП-1 з гладкоствольної 73-мілліметрвой гарматою 2А28 Грім і спареним з нею кулеметом ПКТ. Проте динаміка і швидкість такої машини сильно постраждали через збільшення ваги, і потужності двох шестициліндрових бензомоторов, бракувало вже й для БТР-60 вияви-лося вже зовсім недостатньо. Тоді-то конструктори і вирішили встано-вити на машину два двигуни ЗМЗ- 4905 - трохи форсований варіант двигуна від ГАЗ-53. При цьому бен-зобаки були розміщені у відсіках, ізольованих як від бойового, так і моторно-трансмісійного відділення.

Діаметр циліндра цього двигуна становив 92 міліметра, а хід порш-ня - 80 мм. Таким чином, робочий об'єм кожного з моторів дорівню-вав 4254 кубічним сантиметрам. У порівнянні з базовою версією мо-тор був трохи форсований, але зро-стання потужності становило лише 5 к.с. - із 115 до 120.

Новим був і водометний рушій з 425-міліметровим діаметром робо-чих колес. При цьому переднє коле-со лівого обертання наводилося в дію від правого двигуна, а заднє правого обертання - від лівого.     Швидкість на плаву досягала 9-10 км/год, а запас ходу - 12 годин.

Для боротьби з танками на машині була встановлена ​​пускова установ-ка протитанкової керованої ракети 9М14М «Малютка». Боєкомплект, що возить становив 4 ракети.

Змінилася і конструкція бронекор-пуса - але набув більш низький си-лует. Цей самий бронекорпус був зварений з катаних бронелистів і герметизований. У його передній частині були розміщені сидіння во-дія і командира з індивідуальними люками в даху.

Зліва від водія на ніші колеса були розташовані блок шиних кранів, по-вітряний редуктор і гідрокрани при-водів управління заслінкою водо-метів, хвилевідбиваючі щитки і клапани водовідливної системи. Сп-рава ж за сидінням водія розташо-вувалися важіль перемикання пере-дач коробок відбору потужності на водомет, важіль перемикання пере-дач роздавальних коробок, важіль включення передніх мостів і важіль включення лебідки.

Десантне відділення займало всю середню частину корпусу. У ньому паралельно бортам були встанов-лені два сидіння для шести чоловік десанту. На відміну від БТР-60ПБ, пі-хотинці-десантники сиділи лицем до бортів, що значно полегшувало стрілянину через шість амбразур - по три штуки праворуч і ліворуч. Ще один люк для стрільби з особистої зброї був встановлений в носовій частині праворуч - быля командир-ського місця.

У передній частині даху корпусу над відділенням управління були розта-шовані посадочні люки командира і водія. У середній її частині над де-сантним відділенням розміщені два люки для входу і виходу десанту і два гнізда для приладів спостере-ження.

Дах корпусу складається з двох ар-кушів, що кріпляться болтами. У ли-стах є люки для входу і виходу по-вітря системи охолодження, люки заправки радіаторів і паливних ба-ків. Наприкінці кормового листа по осі машини приварена буксирна скоба для буксирування на плаву. По обидві сторони від скоби вста-новлені ліхтарі стоп-сигналів.

Для входу і виходу десанту повинні були використовуватися два люки в нижній частині бортів між перед-ньою і задньою парами коліс, а та-кож два - в даху корпусу. Там же бу-ли встановлені по одному перис-копі. У десантному відділенні були передбачені місця для кріплення РПГ-7 і ПЗРК «Стріла-2М» з їх боєко-мплектами. Крім цього, в боєкомп-лекті була й кишенькова артилерія - дев'ять ручних гранат Ф-1.

Машина, що одержала назву ГАЗ -50, була запропонована військо-вим. Проте до цього моменту ідея відмови від БТР відпала, і розробка горьковчан виявилася незатребу-ваною, і дослідний зразок ГАЗ-50 зайняв своє місце на вічній стоянці в музеї в Кубинці. Тоді конструктори повернули на машину вежу з КПВТ і запропонували вийшов варіант ке-рівництву збройних сил вже як но-вий БТР.

У порівнянні з БТР-60 запропоно-вана машина володіла більшою Тя-говооруженность, а більш низький силует - висота машини була зме-ншена на 185 мм - знижував вірогі-дність попадання в неї снарядів з'я-вилися до того моменту у амери-канців 25-мілліметових снарядів скорострільних гармат M242 Bush-master, встановлених на БМП Бред-лі , а також вже давно існували 20-міліметрових гармат Hispano-Suiza HS.404 і Oerlikon.

Запропонована машина військовим сподобалася і 21 серпня 1972 на-казом Міністерства оборони СРСР № 0141 вона була прийнята на озб-роєння під індексом БТР-70.

Однак шлях від прийняття на озб-роєння до початку серійного виро-бництва зайняв майже цілу 10-у п'ятирічку - серійне виробництво було розгорнуто лише в 1976 році. Спочатку машина випускалася на Горьківському автомобільному за-воді.