Мі-14ПЧ
Мі-14ПЧ
Мі-14 — морський протичовновий вер-толіт берегового базування, розробки ОКБ М. Л. Міля.
Характеристика:
Довжина - 25,24 м.
Довжина фюзеляжу - 18,3 м.
Діаметр несучого гвинта - 21,29 м.
Діаметр рульового гвинта - 3.91 м.
Максимальна ширина фюзеляжу - 2,5 м (по поплавцям 3,8 м).
Висота - 6,93 м.
Маса порожнього - 8900 кг.
Нормальна злітна маса - 13400 кг.
Максимальна злітна маса - 14 500 кг.
Маса палива у внутрішніх баках - 2500 кг.
Силова установка: 2 × турбовальних «Клімов» ТВЗ-117м.
Потужність двигунів:
-
2 × 2000 к. с. на злітному режимі.
-
в надзвичайному режимі - 2 x 2200 к. с.
-
в крейсерському режимі - 2 x 1500 к. с.
Максимальна швидкість - 230 км / год.
Крейсерська швидкість - 210 км / год.
Бойовий радіус - 200 км.
Практична дальність - 800 км.
Практична стеля - 4000 м.
Статичний стеля - 1600 м.
Бойове навантаження - 2000 кг.
Основне озброєння:
-
Бомбове.
-
Торпедне.
Кількість - 4шт.
Історія:
У середині шістдесятих років Війсь-ково-морський Флот СРСР відчув гостру необхідність у спеціалізова-ному протичовновому вертольоті, побудованому на базі добре зареко-мендувавшій себе машині. Розроб-люваний в той час в ОКБ Н. І. Камова протичовновий вертоліт Ка-25 мав обмежені можливості приводнення, а його вагові харак-теристики не дозволяли розміс-тити на борту весь комплекс проти-човнового устаткування. Тому керівництво ВМФ зацікавилося протичовнової модифікацією більш вантажопідйомного "сухопутного" вертольота Мі-8.
У листопаді 1959 голова Держко-мітету з авіаційної техніки П. В. Дементьев затверджено завдання на розробку проекту В-8Г (гідро). Пошуково-ударний комплекс пови-нен був складатися з двох верто-льотів: пошукового та ударного, причому пошуковий повинен був легко переобладнується в ударний і навпаки. Попереднє проектування почалося в 1962 році, відразу після будівлі дводвигунового В-8А. Про-відним конструктором був призна-чений Л.Н.Бабушкін. На узгодження із замовником ТТД, оптимізацію комплексу озброєння, макетування обладнання пішло кілька років. 30 квітня 1965 вийшла Постанова ЦК КПРС і СМ СРСР про розробку базо-вого протичовнового вертольота-анфібіі В-14 в пошуковому і ударному варіантах.
В якості силової установки було вирішено застосувати нові двигуни, що мали велику потужність. Нова силова установка дозволяла ство-рити один пошуково-ударний вер-толіт замість комплексу з двох. У вересні 1966 керівництву ВМФ були пред'явлені 2 аванпроекту В-14: в ударному і пошуковому варіантах і в єдиному пошуково-ударному ва-ріанті. Перевагу було віддано остан-ньому, і він розроблявся як проти-човновий вертоліт берегового базування. Його ескізний проект був затверджений в жовтні і конс-труктори переступили до робочого проектування.
У ході проробок була посилена трансмісія і за допомогою ОКБ Ізотова створений новий головний редуктор ВР-14. Шасі вперше у вітчизняному вертольотобудувані прибиралось. У грудні 1966 року в казанській філії ОКБ був побудова-ний макет, що складався з фюзе-ляжу серійного Мі-8 і металевого макета човна. У 1967 році почалося виготовлення прототипу. 1 серпня 1967 льотчик-випробувач Ю. С. Швачко вперше підняв В-14 в небо. У 1968 році почалися спільні Дер-жавні випробування, які проходили в Підмосков'ї і Феодосії. Через ро-боти, пов'язані з доведенням голо-вного редуктора, випробування за-тягнулися до грудня 1974 року. Серійне виробництво організовано наприкінці 1973 року на заводі №387 у Казані.
Постановою ЦК КПРС і СМ СРСР від 11 травня 1976 вертоліт прийнятий на озброєння під позначенням Мі-14ПЛ (відровідний наказ МО СРСР підписано 25 червня 1976). За створення Мі-14 групі працівників МВЗ присуджена Державна премія СРСР.
:Особливості
Фюзеляж Мі-14 виконаний по типу «амфібія» з двома надувними поп-лавцями бочковидної форми з бо-ків, об'ємом 4 куб.м. В процесі ро-біт по темі конструкція Мі-8 заз-нала суттєвих змін - по суті спрое-ктований новий вертоліт з більш потужними двигунами ТВ3-117 (2200 к.с.), новим головним редуктором ВР-14, ЗСУ Аі-9. Рульовий гвинт перенесений на іншу сторону (на відміну від Мі-8), що збільшило його ефективність. На вертольоті забрано 4-х стоєчне шасі. Паливо розміщується в трьох групах баків загальною ємністю 3240 л. При установці одного додаткового бака ємність зростає до 3685 л.
Устаткування вертольота також зазнало значних змін. На протичо-вновому Мі-14ПЛ встановлені РЛС «Ініціатива 2-М», що опускається гідроакустичні станція «Ока-2», магнітний шукач АПМ-60, КВ радіо-станція Р-842М, УКВ радіостанція Р-860, радіовисотомір РВ-З, радіо-компаси АРК-9 та АРК-У2, доплеро-вский вимірювач ДІСС-15, автопі-лот АП-34Б, система автоматич-ного управління САУ-14. Торпеди і глибинні бомби, якими озброєний вертоліт, можуть бути розміщені як на зовнішній підвісці, так і у вантажному (збройовому) відсіку.
У протичовновому варіанті верто-льоти працюють парою. Один вер-толіт виконує пошукові завдання і завантажується гідроакустичними буями РДБ-НМ (36 шт), а другий гелікоптер є ударним і завантажується протичовновим зброєю - торпедою АТ-1М.
Мі-14ПС несе 10 рятувальних плотів на 20 місць кожен, рятува-льну лебідку, здатну одночасно підняти трьох осіб, оснащений прожекторами. Також цей вертоліт може застосовуватися для транс-портування вантажів на зовнішній підвісці, висадки морських десантів і просто для транспортних пере-везень. Для підвищення дальності польоту в пасажирській кабіні можуть встановлюватися два додаткових паливних бака.
Мі-14БТ призначений для тра-лення акваторій від мін і забез-печує буксирування контактних і неконтактних тралів різних типів, кабелеукладчика і буксируваних кабельних зарядів. Вертольоти буксирують трал парою або пооди-ноко, залежно від типу трала.
Вертольоти Мі-14 - єдині в СНГ повноцінні вертольоти-амфібії, які дійсно можуть сідати, рулити і злітати з водної поверхні. Для зменшення шкідливого впливу морської води на конструкцію стулки грузового відсіку (бомбо-люка) іноді герметизували куста-рним способом, просто замазуючи щілини дитячим пластиліном.
